Опис досвіду

Самостійна робота з історії як шлях

до формування обдарованості учнів

                                                                      

Купріна Алла Олексіївна,

вчитель географії та історії

КЗ "Високівська ЗОШ І – ІІІ ступенів"

Михайлівського районної ради

Запорізької області

Зміст роботи

1.     Вступ......................................................................................................….....................2

2.     Психолого-педагогічні особливості роботи з обдарованими дітьми. ….................3

3.     Самостійна робота на уроках історії як умова розвитку творчих

     особливостей учнів……………………………………………………………..5

4.     Дослідницька робота учнів з історії як невід’ємна складова

процесу пізнання……………………………………………………………..............23

5.     Робота з обдарованими дітьми з історії в позакласній роботі…………….............32

6.     Література. ...................................................................................................................35

Вступ

Шукай у дитині людину.

Не загаси свічку в душі, не сплюндруй

творіння природи

 Великому німецькому філософу ХІХ ст. Еммануїлу Канту належать досить багатозначні слова: „Два винаходи людини можна вважати найскладнішими: мистецтво управляти та мистецтво виховувати”. І сьогодні учителю, як нікому іншому, належить досконало володіти обома мистецтвами, щоб виховати інноваційну особистість учня: духовно багату, соціально адаптовану, фізично здорову, громадянина-патріота, „який розуміє   своє значення у розбудові громадянського суспільства, бачить своє місце в ньому, самостійно обирає шлях, напрямок руху до сприйняття демократичних цінностей навіть у тому разі, якщо цей шлях буде тернистим.” 

Обдаровані діти складають резерв інтелектуального піднесення будь-якої нації. На сьогодні в Україні проблема обдарованості, творчості, інтелектуалу виходить на передній план у державній політиці, визначаючи пошук, навчання і виховання обдарованих дітей та молоді, стимулювання творчої праці, захист талантів.

З цією метою в Україні за участю Президії АН України, МОН України й ряду інших міністерств та відомств, створена комплексна програма пошуку, навчання і виховання обдарованих дітей і молоді «Творча обдарованість».

Обдарованість – це високий рівень здібностей людини, що дозволяє їй досягти особливих успіхів у певній галузі діяльності. Розрізняють загальну і спеціальну обдарованість. Загальна розумова обдарованість виявляється в оволодінні всіма видами діяльності, для успішного здійснення яких необхідні певні розумові якості. Спеціальна обдарованість пов’язана з певними видами діяльності, в яких вона найбільше розвивається. Диференціюють психомоторну, інтелектуальну, творчу, академічну, соціальну і духовну обдарованість. Психомоторні здібності тісно пов’язані зі швидкістю, точністю рухів. Інтелектуальну обдарованість пов’язують із високим рівнем інтелектуального розвитку. Академічна обдарованість визначається успішністю навчання, такі діти в майбутньому стають відмінними спеціалістами. Соціальна обдарованість розглядається як складне, багатоаспектне явище, що визначає успішність у спілкуванні. Соціально-обдаровані діти – це майбутні лідери.

1.    Психолого-педагогічні особливості

 роботи з обдарованими дітьми

Усі обдаровані діти мають потребу в знаннях, яскраво виражений інтерес до певної галузі знань. Немає потреби примушувати їх вчитися, вони самі шукають собі роботу, частіше складу, інтелектуальну, із задоволенням нею займаються, присвячуючи їй увесь свій вільний час. Обдаровані діти вільно і швидко оволодівають відповідними вміннями і навичками. Вони показують високий рівень досягнень.

Обдаровані діти – дуже цінна, але досить тендітна частина нашого суспільства, які в своєму розвитку наражаються на особливий ризик. Вундеркінд – це не лише радість у сім’ї, не лише можливість похвалитися перед знайомими видатними досягненнями своєї дитини, це і специфічні проблеми, пов’язані з її вихованням, організацією взаємодії з її однолітками і з дорослими.

Дуже важливо побачити прояви обдарованості, приділити увагу, забезпечити умови розвитку дитини, організувати спілкування з однолітками, дозвілля тощо. Основним завданням є підтримка обдарованої дитини, визначення її здібностей, адже така дитина є особливою цінністю для суспільства. Безперечно, питання навчання і виховання здібних дітей слід вирішувати, враховуючи всі надбання науки і практики, але, звичайно, відповідно до пізнавальних інтересів і можливостей дитини.

Робота з обдарованими дітьми вимагає належної змістової наповненості занять, зорієнтованості на новизну інформації та різноманітні види пошукової аполітичної, розвиваючої, творчої діяльності.  

Формами роботи можуть бути групові та індивідуальні заняття на уроках історії та в позаурочний час, факультативи, додаткові заняття. Зміст навчальної інформації має доповнюватись науковими відомостями,  які обдаровані учні можуть отримати в процесі виконання додаткових завдань у той же час, що й інші учні, але за рахунок вищого темпу обробки та отримання навчальної інформації.

Серед методів навчання обдарованих учнів більша перевага повинна надаватися самостійній роботі, пошуковому та дослідницькому підходам до засвоєних знань, умінь і навичок. Контроль за їх навчанням повинен стимулювати поглиблене вивчення, систематизацію, класифікацію навчального матеріалу, перенесення знань у нові ситуації, розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні завдання повинні мати творчий, диференційований характер.

Тому свою роботу я нерозривно пов’язую з самостійною діяльністю як на уроках, так і в позакласній роботі, так як саме, це дозволяє вчителю формувати творчі здібності та є шляхом до формування обдарованості учнів.

2.    Самостійна робота на уроках історії як умова розвитку творчих особливостей учнів

Самостійна робота учнів на уроці не є самоціллю. Це засіб боротьби за глибокі і міцні знання, засіб формування у них активності, рис особистості, розвитку їх розумових здібностей. Саме такі завдання ставлю перед собою, плануючи урок, намагаючись підвищити його ефективність та результативність, прагнучи до того, щоб учні свідомо засвоїли знання з предмета, оволодівали способами і прийомами самоосвіти, розвивали потребу у самостійному поповненні знань.

На мою думку, залучення дітей до самостійної роботи на уроках історії слід починати з 5-го класу. Форми роботи можуть бути різними, але до найважливіших належить використання підручника. Для переважної більшості учнів він є чи не єдиним джерелом з вивчення предмета, а в поєднанні з різними методами і прийомами навчання може забезпечити систему знань. Навички роботи з підручником, засвоєні на уроках, учні закріплюють вдома під час виконання домашнього завдання. І все ж навчальна книга не може забезпечити міцні знання автоматично – необхідна системна і різноманітна робота з нею. Найпростіше завдання – це читання і переказування тексту параграфа. Це дає можливість провести своєрідну діагностику класу, з’ясувавши швидкість читання і відтворення прочитаного, мовлення учня.

Наступний крок – знайти у прочитаному тексті відповіді на запитання учителя. Це розвиває зорову пам'ять, сприяє більш вдумливому підходу до роботи з підручником. Суть його зводиться до того, що розповідаючи, наприклад про археологію, можна попросити учнів знайти у підручнику, у певному параграфі визначення цього поняття і зачитати вголос. Такі ж питання можуть стосуватись історичних постатей, географічних назв тощо. Це улюблений вид роботи учнів, адже вони допомагають учителю проводити урок. Разом з тим, учні вчаться орієнтуватися в підручнику, самостійно шукати відповіді на запитання, краще запам’ятовувати матеріал. Підручник з «незнайомця» перетворюється на легкого і доступного помічника.

Скласти план параграфа – короткий послідовний перелік питань або тем тексту. Він буває простий і складний. Цей вид роботи належить до нелегких завдань для п’ятикласників. Безумовно, учням слід пояснити, що таке план, як його складати, як формулювати пункти плану. Здавалося б, завдання легке, але щоб його виконати, учні повинні уважно опрацювати матеріал підручника, поділити його на смислові частини і дати заголовки. Найважче учням дається лаконічне і чітке формулювання пунктів плану, оскільки словниковий запас учнів бідний, а грамотність часто кульгає (1).

Роботу зі складанням розгорнутого плану параграфа, тез варто продовжити й у старших класах, але здебільшого за темами, які насичені багатоплановим фактичним матеріалом (наприклад, «Країни Азії, Африки, Латинської Америки»; «Розвиток культури»; «Повстання»; «Війни»).

Найпоширенішим видом самостійної роботи на уроках історії є складання таблиць. Робота з таблицею дає можливість швидше, легше, ґрунтовніше засвоїти історичні знання та сформувати міцні інтелектуальні уміння і навички. Деякі види таблиць варто використовувати підчас вивчення інтегрованого курсу історії в 6-му класі. Вивчаючи матеріал про грецькі поліси, можна запропонувати учням скласти порівняльну таблицю «Афіни та Спарта» (2).

Питання для порівняння	Афіни	Спарта
Розташування
Заняття населення
Громадяни позбавлені громадянських прав
Закони
Управління
Культура

Школярі 5 – 6-х класів важко засвоюють матеріал, викладений конспективно, тому робота з таблицями у цих класах використовується для повторення раніше вивченого матеріалу та його систематизації. З часом, учні звикають до таблиць, їх простоти і доступності, тому методику роботи з таблицями у 7 – 11-х класах слід урізноманітнювати.

Наприклад, під час проведення узагальнюючого уроку з теми «Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій наприкінці ХVIII – у першій половині ХІХ ст.» (9 клас. Історія України), пропоную учням скласти таблицю «Порівняльна характеристика українських земель у складі Російської та Австрійської імперій» за такими питаннями:

1.     Які українські землі входили до складу Російської та Австрійської імперій?

2.     Яким був адміністративно – територіальний поділ українських земель у складі Російської та Австрійської імперій?

3.     На яких засадах будувалася політика російського та австрійського урядів щодо українських земель, які входили до складу імперій?

4.     Яким було соціальне становище українців у складі Російської та Австрійської імперій?

5.     Які зміни відбулися у побуті, стилі, традиціях життя українців міста і села у складі Російської та Австрійської імперій?

Отже, складання таблиць дає можливість учителю:

а) урізноманітнити методи проведення уроку;

б) сконцентрувати увагу учнів на ключових моментах уроку;

в) активізувати роботу учнів на уроках історії;

г) навчити учнів виділяти головні, найважливіші положення, що стосуються даної теми;

д) навчити учнів самостійно працювати з підручником, зошитом;

е) навчити учнів встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, самостійно робити висновки;

є) сформувати навички виконання графічних робіт та естетичний смак.

Одним із засобів залучення учнів до пошукової роботи є проблемне навчання. Результатом проблемного навчання є нові знання, вміння та засоби розумової діяльності. Основною формою проблемного навчання є урок. Розв’язування проблеми означає самостійне розкриття суті явища. Для того, щоб самостійно розкрити суть, учням необхідно ґрунтовно ознайомитись з матеріалом і засвоїти його. Тому проблемний урок вимагає від вчителя так організувати роботу учнів, щоб вони отримали весь необхідний фактичний матеріал, інакше неможливо буде розкрити суть події.

Існують різні варіанти залучення учнів до розв’язання проблемних завдань. Можна, вивчивши фактичний матеріал певної теми, запропонувати учням зробити висновки, дати оцінку, визначити позитивні і негативні наслідки. Наприклад, на уроці «Модернізація Російської імперії. Скасування кріпосного права» (9 клас. Всесвітня історія), організувавши вивчення учнями змісту селянської реформи 1861 року, запропонувати їм розв’язати проблемне питання: «До 1917 року цю реформу називали Великою. Чи згодні ви з такою точкою зору? Свою відповідь аргументуйте». Учні мають дати оцінку селянській реформі у Росії взагалі та її перспективи для розвитку країни зокрема.

Починаючи вивчення теми «Україна в боротьбі за збереження державної незалежності (1918 – 1920 рр.)» (10 клас. Історія України), розрахованої на декілька уроків, пропоную учням розв’язати таке проблемне запитання: «Чому в період, коли розпалися імперії та майже всі нації Східної Європи, такі народи, як фіни, естонці, латиші та литовці, здобули незалежність, а 30 млн. українців не змогли цього зробити? Це питання тим доречніше, що українці боролися і заплатили за свою незалежність більшим числом життів, ніж, напевно, будь-яка східноєвропейська нація» (О.Субтельний).

Під час вивчення історії, особливо у старших класах, ми зустрічаємось з різними точками зору на одну й ту ж подію, явище, особистість. Прикладів багато: діяльність ОУН-УПА, роки «застою», радянська модернізація України, Українська революція 1917 – 1920 рр., С.Петлюра, Р.Шухевич, операція «Вісла» тощо. Учням пропоную різні оцінки, погляди, а вони вже повинні не просто підтримати певну точку зору, а й аргументувати  свою позицію. Найцікавіші моменти уроку, коли учні, що дотримуються різних точок зору, починають дискутувати між собою, відстоюючи свою позицію і помічаючи слабкі місця в «обороні» опонента. «Якщо не висловлено протилежних думок, ні з чого вибрати краще» (Геродот) [9].

Такі уроки є прикладом толерантності, уміння вислухати іншу точку зору, аргументовано довести свою. Розв’язування проблемного завдання характеризується найбільш високим рівнем пізнавальної активності й самостійності учнів, оскільки спонукає дітей шукати нове ставлення, яке не міститься в умовах завдань, чи такі способи перетворення заданих умов, які їм не відомі. «Будь – яке людське знання починаючи з інтуїції, переходить до понять і завершується ідеями» (Кант).

Останнім часом у методику навчання історії увійшло поняття «лабораторно-практичні роботи», в основу яких було покладено дослідження історичних джерел. Завдання учнів – проаналізувати ці джерела під різними кутами зору і зробити відповідні висновки. Як приклад пізнавального завдання пропоную лабораторно-практичне заняття у 9-му класі під час вивчення курсу всесвітньої історії з теми «Суспільно-політичні течії та рухи в Росії. Повстання декабристів». Мета роботи – розкрити зміст програми таємних організацій декабристів, їх об’єктивну соціально-економічну спрямованість на індустріальне перетворення Росії, прагнення розв’язати найголовніші суперечності в Росії шляхом ліквідації кріпацтва та самодержавства; визначити місце, яке посідала Україна у планах декабристів; формувати вміння аналізувати і узагальнювати історичний матеріал, спираючись на самостійну роботу з першоджерелами. Учням пропонується ознайомлення з фрагментами документів декабристів – «Руською правдою» Павла Пестеля, Конституцією Микити Муравйова (4). Формулюється завдання різних рівнів складності, надаючи учням можливість самим обирати, яке з них вони будуть виконувати. Усі учні, як правило, зосереджуються на виконанні одного завдання, де їм пропонується проаналізувати програмові документи декабристів, оформити це у вигляді порівняльної таблиці (оскільки учні уже звикли до такої форми роботи). Ще одна обов’язкова умова лабораторно-практичної роботи – проведення  інструктажу, де буде чітко вказано, як працювати з документом, як оформити таблицю, за необхідності – пояснити деякі терміни. 

 Оцінювання роботи проводиться за декількома критеріями:

- повнота відповіді;                                                                                                          

- відповідність поставленим завданням;

- естетичне оформлення;

- рівень самостійності у виконанні роботи;

- уміння робити висновки.

К.О. Баханов пропонує врахувати під час оцінювання лабораторно-практичної роботи й емоційно-вольову активність учнів, що виявляється через безпосереднє спостереження за діяльністю учнів (4). До основних показників емоційно-вольової активності належить:

v реакція на завдання;

v інтенсивність роботи учнів;

v зосередженість уваги учнів;

v прагнення самостійності;

v швидкість переключення з одного виду діяльності на інший;

v емоційні вияви під час виконання роботи, що відображаються у бажанні довести справу до логічного кінця.

Поєднання в оцінці результатів перевірки робіт учнів з результатами спостереження дає можливість вчителю виставити об’єктивну оцінку та виявити мотиви навчання школярів і тенденції розвитку їхньої активності.

Урок з історії України в 7 класі з теми «Київська Русь за часів  правління Ярослава Мудрого»

Мета:             сприяти засвоєнню знань з історії Київської Русі за часів правління Ярослава Мудрого;  усвідомити значення діяльності князя для зміцнення державності; розвивати вміння працювати з документами, аналізувати писемні джерела, давати стислу характеристику історичному діячеві; виховувати інтерес до історії минулого свого народу та поважне ставлення до культурних надбань українців. 
Тип уроку: лабораторно – практичне заняття.

Обладнання: стінна карта «Київська Русь ІХ – ХІ ст.»; атласи; роздатковий матеріал – пам’ятка «Як працювати з історичними джерелами»; історичні документи; портрет Ярослава Мудрого та Володимира Великого; мультимедійна презентація; 

Хід уроку

 І. Організаційна частина уроку 

Учитель. Сьогодні на уроці ми розглянемо подальший розвиток Київської дер­жави. Цей період тісно пов’язаний із життям та діяльністю Великого Київського князя Ярослава Мудрого. 

Але, перш ніж розглядати шляхи розбудови Київської держави за часів Ярослава Мудрого, давайте пригадаємо, яку спадщину він отримав від батька, князя Володимира. 
Репродуктивна бесіда за запитаннями:

1)    Яких змін зазнала територія Руської держави за Володимира Великого? Покажіть на карті кордони держави. 

2)    Яких заходів вжив Володимир для зміцнення держави?

3)    Яка реформа Володимира мала найбільший вплив на подальший розвиток Київської держави? 

4)    Яке значення мало запровадження християнства на Русі? Аргументуйте відповідь.

  5) Згадайте, коли помер Володимир Великий.

 У ході бесіди учні доходять висновку, що держава князя Володимира стала однією з найбільших у Європі. За його правління Київська Русь досягла високого рівня військової могутності, економічного розвитку й культурного піднесення.

 ІІ. Вивчення нового матеріалу 

1.     Міжусобна боротьба між синами Володимира Великого.

Учитель. Останні роки життя князя Володимира не були спокійними роками старця, що відпочивав, доживаючи свого віку. Проти його влади повстали сини: Святополк, який дістав прізвисько Окаянний за вбивство своїх братів Бориса та Гліба, та рідний син Ярослав, якого батько в десять років посадив правити у Новгороді.

 Завдання для роботи з підручником:

 - Назвіть синів Володимира Великого. Яка їх спіткала доля?

 Учні протягом уроку заповнюють таблицю «Діяльність Ярослава Мудрого».

Повідомлення учня

Святополк Володимирович (бл. 980-1019). Син Володимира Святославича (за ін. дан. – Ярополка  Святославича). Одружений з дочкою польського короля Болеслава І Хороброго. Брав участь у змові проти свого батька, за що позбавлений Туровського князівства. Після смерті Володимира Великого, спираючись на підтримку Болеслава І Хороброго, вів боротьбу за київський престол, під час якої загинули його брати Борис, Гліб і Святослав. Дослідники традиційно приписують Святополку вбивство братів, а літописець називає його «Окаянним» (на основі останніх даних його причетність до цих убивств піддано сумніву). Після оволодіння Києвом мусив вести боротьбу зі своїм братом - новгородським князем Яро­славом. Дружина Святополка зазнала поразки у Любецькій битві 1016 р., а він сам утік до Польщі. У 1018 р. з допомогою польського війська розбив князя Ярослава у битві на р. Буг і знову посів великокнязівський престол. Невдовзі через невдоволення населення вторгненням іноземців польські війська залишили Русь. 1019 року Ярослав Мудрий знову виступив проти ­Святополка, розгромив його війська в битві на р. Альті. Під час втечі ­Святополк загинув десь на кордоні між Польщею та Чехією (мабуть, у Силезії).

 2. Утвердження Ярослава в Києві

 На уроці організовується робота з опрацювання писемних джерел. Аналізуючи джерела, учні дають відповіді на питання. 

Для опрацювання запропонованого тексту джерела, дітям пропонується використовувати в роботі такий алгоритм: 

1)      Уважно проаналізуй умови завдання, чітко визнач, що треба знайти, порівняти, встановити, довести.

2)     Накресли послідовні «кроки» розв’язання завдання, поетапно реалізуй їх. 

3)    3) Перевір правильність знайденого рішення.

Документ для опрацювання групі № 1

В літо 1019 р. зібрав Ярослав багато воїнів і рушив на святополка. І прийшов на річку альту. Святополк же утік до печенігів і скоро з’явився у силі грізній. І от вони стали один проти одного. Тоді вийшов ярослав на те місце, де було убито бориса, і, здійнявши руки до неба, сказав: 

- Кров мого брата кличе до помсти, - а тоді промовив з молитвою:

 - Браття мої! Хоч ви й відійшли тілом звідси, допоможіть мені проти ворога нашого убивці і клятвовідступника. 

І коли він так сказав, рушили полки один проти одного, і покрилося поле альтинське тьмою воїнів. Була тоді п’ятниця, і сходило сонце. І зійшлися на битву обидва війська. Почалася січа зла, якої не було на Русі. Хапаючись за руки, рубалися, сходилися тричі, так що кров текла по низинах. Надвечір переміг ярослав, а святополк одступив і побіг. І, коли він тікав, напав на нього страх, а йому здавалося, що біс женеться за ним; ослабло все тіло у нього, не міг він сидіти на коні, і везли його на носилках, прив’язаних до коней. Він же говорив:

 - Тікайте зі мною, женуться за нами. 

Отроки його посилали сторожу в усі боки подивитися: чи хто женеться за нами? 

Та не було нікого, хто гнався б за ними, і вони тікали з ним далі. Він же лежав у немощах і, підхоплюючись, говорив:

 - Ой женуться! Ой, женуться вже за нами, тікайте!

 Не міг він витерпіти на одному місці і пробіг через усю польську землю, гнаний страхом і привидом смерті, і прибіг у пустельне місце між польщею і чехією, і там закінчив своє зле життя. Кара справедлива настигла його - не минули його муки окаянного. Є могила його в тому пустельному місці і до сьогоднішнього дня. Несе від неї тяжким смородом. Все це явлено для науки руським князям, щоб знали вони, яку покару наготовлено їм, якщо вони ще раз содіють таке зле вбивство. Ярослав же сів у києві, витер піт із чола з дружиною своєю, показавши перемогу і труд великий».

 (Літопис «Повість минулих літ») 

Завдання 
Розкажіть, за яких обставин Ярослав став київським князем. 

3.     Зміцнення великокнязівської влади та стабілізація внутрішнього життя.

 Учитель. Але княжі міжусобиці на Русі не закінчилися. Брячислав, князь Полоцький, напав на Новгород, полонив багато людей. Ярослав поспішив на допомогу новгородцям, перестрів його в дорозі, розгромив і змусив присягти на вірність. 

Через два роки боротьба розгорнулась між Мстиславом Тмуторокан­ським та Ярославом. Досвідчений воїн та полководець Мстислав вщент розгромив Ярославове військо, а самому київському князю довелося тікати до Новгорода. Проте на Ярослава чекала несподіванка: прибули посланці від брата Мстислава і передали послання князя: «Брате, ти старший. Вертайся до Києва і князюй собі над правобережною частиною. А я буду князем Лівобережжя».

 У 1026 р. між братами було укладено мирну угоду, за якою вони поділили між собою Русь на окремі володіння по Дніпру: Ярослав став княжити у Києві, а Мстислав - на Лівобережжі, з центром у Чернігові. Як повідомляє літописець, стали вони обидва жити «у братолюбстві й злагоді, припинились усобиці, заколот, була тиша на землі Руській». 

У 1036 р. Мстислав помер, і Ярослав Володимирович став, за виразом Нестора-літописця, «самовладцем Руської землі». 

Повідомлення учня

 МСТИСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ (Хоробрий; р. н. невід. - 1036) - князь Тмутороканський і Чернігівський. Син київського кн. Володимира Святославича та полоцької княжни Рогніди. У 988 р. Мстислав, отримавши від батька в уділ Тмуторокань (на місці сучасної Тамані, Росія), став засновником самостійного Тмутороканського князівства. У 1016 р. вів боротьбу з хозарами, а у 1022 р. підкорив касогів (черкесів). У 1023 р. за допомогою хозар і касогів зайняв Чернігово-Сіверську землю. Розбив війська свого брата кн. Ярослава в Листвинській битві 1024 р. Після перемоги сам запропонував укласти мирну угоду 1026 р., за умовами якої став князем Чернігівської землі. У 1031 р. здійснив разом з Ярославом похід у Польщу, допомагаючи йому відвоювати Червенські міста. Після смерті Мстислава його земельні володіння знову увійшли до складу Київської держави. В Тмуторокані побудував церкву, в Чернігові заклав Спаський собор, в якому й був похований.

     4. «Руська Правда»

Учитель. Збірник норм давньоруського права «Руська правда» був укладений в ХІ ст. Це найважливіше джерело для вивчення суспільних відносин, історії та правової системи Київської Русі. Питання про її похо­дження, а також час складання найдавнішої частини є спірним. Деякі ­автори відносять його навіть до VІІ ст. Однак більшість дослідників пов’язують «Найдавнішу правду» з ім’ям Ярослава Мудрого. Дискусійним залишається питання про місце видання цієї частини «Руської правди». У літописі вказується Новгород, але багато дослідників називають Київ. Початковий текст «Руської правди» до нас не дійшов.

 Документ для опрацювання групі № 2

 Аналіз тексту «Руської правди». 

Ст. 1. Якщо людина вб’є людину, мстити може брат за брата або батько, або син двоюрідний, або племінник з боку матері. 

…Ст. 11. За вбивство княжого служителя, кухаря та конюха платиться 40 гривень.
Ст. 12. За міцна оприщанина - 80 гривень. 

Ст. 13. За простого служителя - 5 гривень. 

Ст. 14. За вбивство ремісника і ремісниці - 12 гривень

. Ст. 15. За смерда і холопа - 5 гривень, за рабиню - 6 гривень. 

…Ст. 86. А збору за (замість - авт.) випробування залізом (приклад: божого суда, коли підозрюваний мав брати в руку розпечено залізо) платити 10 кун, мечнику 5 кун, дітському півгривні.

 Питання
1) Про які зміни у давньоруському суспільстві свідчать наведені статті?

       2)Чому постала необхідність прийняття такого збірника законів? Аргументуйте. 

       3) Як ви вважаєте, чи можна порівняти значення таких подій, як прийняття християнства і         запровадження «Руської правди» для Київської Русі? Якщо так, зробіть це.

5.     Культурно-освітнє та церковне життя

 Документ для опрацювання групі № 3

 В літо 1037р. заклав Ярослав місто велике, біля того міста золоті ворота. Заклав і церкву Святої Софії, митрополичу, потім церкву на Золотих воротах, а потім монастир Святого Георгія і Святої Ірини. І стала при ньому віра християнська плодитися і поширюватися, і ченці-чорноризці помножуватися, монастирі й храми будуватися і возвеличуватися. Любив Ярослав книги, читав їх часто і вдень, і вночі. І зібрав скорописців багато, і перекладали вони з грецького на слав’янське письмо. Написали вони книг велику силу, ними повчаються віруючі люди і тішаться плодами глибокої мудрості. Начебто один хтось зорав землю, а другий посіяв, а інші жнуть і споживають багату поживу, - так і тут: батько всього цього Володимир, він землю зорав і розпушив її, тобто просвітив християнством. А син же його Ярослав засіяв книжними словами, а ми тепер пожинаємо, приємлемо серцем книжну ­науку. Велика-бо користь від навчання книжного. Книги - мов ріки, які напоюють собою увесь світ; це джерело мудрості, в книгах - бездонна глибина; ми ними втішаємося в печалі, вони - узда для тіла й душі. В книгах - світило мудрості, а про мудрість сказано: люблячих мене - люблю, а хто дошукується мене - знайде благодать. І якщо старанно пошукати в книгах мудрості, то знайдеш велику втіху і користь для своєї душі. Бо той, хто часто читає книги, той веде бесіду з богом і наймудрішими мужами.
Ярослав же, як ми вже сказали, любив книги, багато їх написав і поклав їх у церкві Святої Софії, яку сам збудував. Оздобив її золотом, сріблом і посудинами церковними, і возносять у ній врочисті співи в призначену годину. І в інших містах і селах він ставив церкви, призначаючи туди попів і даючи їм від багатств своїх плату, наказуючи їм учити людей. Радувався Ярослав, бачачи велику силу церков і людей християнських, а ворог нарікав і ремствував, переможений новими людьми християнськими. 

(Літопис «Повість минулих літ»)

 Питання
1) Яка сторона діяльності Ярослава висвітлена в тексті? Оцініть її зна­чення.
2) Як ви гадаєте, чому князь приділяв велику увагу розбудові Києва?
3) Чи знаєте ви пам’ятки культури епохи Ярослава, що збереглися до наших днів? Назвіть їх. 

4) Навіщо князеві знадобилась така велика кількість писців? Чи пов’язано це з розвитком освіти? Відповідь обгрунтуйте.

5)    За що Ярослава народ прозвав Мудрим?

Висновок. Ярослава можна назвати засновником книжності і вченості на Русі. Він відкривав школи, перші лікарні при монастирях, бібліотеки. Сам князь мав одну із найбільших бібліотек у світі, таємниця місцезнахо­дження якої й досі залишається нерозкритою.

Повідомлення учня 

ІЛАРІОН (рр. нар. і см. невід.) - київський церковний діяч і письменник ХІ ст., перший митрополит з числа русинів (з 1051). Був священиком у князівському с. Берестові під Києвом. У 1051 р. за бажанням Ярослава Мудрого, який прагнув звільнитися від прямого втручання Візантії в київ­ські церковні справи, собор руських єпископів висвятив Іларіона київським митрополитом. Даних про його митрополитство після 1055 р. немає. Іларіон - автор видатного церковно-богословського твору «Слово про закон і благодать», написаного між 1037 і 1050 роками. Основним змістом «Слова» було прославлення Володимира Святославича за запровадження християнства на Русі, звеличення рідної землі й церкви, незалежність якої від Візантії відстоював Іларіон. Був прихильником політичної й культурної самостійності Київської держави.

 Питання
1) Яку мету переслідував князь, коли засновував київську митрополію?
2) Про що свідчить факт, що за Ярослава вперше митрополитом Київ­ським був призначений місцевий церковний діяч?

6.     Зовнішньополітична діяльність

 Документ для опрацювання групі № 4

 Коли Ярослав перебував у Новгороді, прийшла до нього звістка, що печеніги взяли в облогу Київ. Ярослав же зібрав багато воїнів, варягів і слов’ян, прийшов до Києва і прорвався у місто своє. А було печенігів безліч. Ярослав виступив із Києва, приготувався до бою: варягів поставив посередині, а на правому крилі - киян, а на лівому крилі - новгородців. І став перед містом. Печеніги пішли на приступ і зчепилися на тій горі, де стоїть зараз собор Святої Софії: було тут поле чисте тоді. І почалась жорстока січа, ледве до вечора здолав лютих ворогів Ярослав. І кинулись печеніги на всі боки тікати, і не знали, куди бігти; одні, тікаючи, тонули у Сетомлі, а інші - в інших ріках, а залишок їхній бігає десь до сьогоднішнього дня.

 (Літопис «Повість минулих літ»)

Питання
1) Які події висвітлені в документі?

         2)Як вони характеризують Ярослава Мудрого?

        7. Ярослав Мудрий - людина і державник 

Повідомлення учня 

ЯРОСЛАВ МУДРИЙ (бл. 978 - 20.2.1054) - видатний державний діяч і полководець Київської Русі, великий князь Київський (1019-1054). Син Володимира Святославича і полоцької княжни Рогніди Рогволодівни. За життя батька управляв Ростовом, згодом - Новгородом. У 1014 р. відмовився сплачувати данину Києву, і тільки смерть Володимира Святославича запобігла війні. Протягом 1015-1019 рр. Ярослав вів запеклу боротьбу за київський престол з братом Святополком Окаянним. У 1019 р. остаточно розбив його війська в битві на р. Альті й став великим князем Київ­ським. Ярослав воював також з братом Мстиславом Володимировичем, який княжив у Тмуторокані (з 988). У Лиственській битві 1024 Ярослав Мудрий зазнав поразки, внаслідок якої змушений був передати Мстиславу Чернігівську та інші землі на Схід від Дніпра (ці землі перейшли під владу Ярославу лише з 1036 р., після смерті Мстислава). Період князювання Ярослава Мудрого позначився новим піднесенням Київської держави. Ярослав Мудрий, на думку М. Грушевського, зумів повернути всі україн­ські етнічні землі на заході. У 1030-1031 рр. війська Ярослава Мудрого і Мстислава Володимировича відвоювали Червенські міста, які у 1018 р. захопив польский князь Болеслав Хоробрий. Уклав союз з польським королем Казимиром І Обновителем, видавши за нього свою сестру Добронігу й одруживши свого старшого сина Ізяслава з сестрою Казимира. У 1031 р. Ярослав Мудрий на відвойованих у Польщі українських землях заснував над р. Сян місто Ярослав, яке стало форпостом Київської держави на заході. Ярослав Мудрий здійснив ряд походів проти племен естів (1030) і ятвягів (1038). У 1030 р. заснував над Чудським озером м. Юр’їв (тепер Тарту). Здійснював енергійні заходи щодо зміцнення південних кордонів держави. Для захисту кордонів від нападу кочівників наказав спорудити нову оборонну лінію вздовж річок Сули, Стугни, Росі, Трубежа. У 1036 р. руські війська під керівництвом Ярослава вщент розгромили печенігів біля Києва. На честь цієї перемоги у 1037 р. закладено Софійський собор. У 1043 р. організував похід київської дружини під проводом сина Володимира і воєводи Вишати на Візантію. За князювання Ярослава Мудрого значно розширилися і зміцнилися міжнародні зв’язки Київ­ської держави. Русь підтримувала тісні відносини з Візантією, Німеччиною, Угорщиною, Францією та скандинавськими країнами. Міжнародне становище держави Ярослав Мудрий закріпив родинними зв’язками з багатьма європейськими правителями. Сам Ярослав був одружений з донькою шведського короля Олафа - Інгігердою, згодом - з Анною, дочкою візантійського імператора; дочка Ярослава Мудрого Єлизавета Ярославна вийшла заміж за норвезького короля Геральда Суворого, друга дочка - Анна Ярославна - за французького короля Генріха II, третя дочка Анастасія була дружиною угорського короля Андрія І (Андраша І). Ярослав Мудрий приділяв велику увагу організації внутрішнього життя країни. За Ярослава Мудрого укладено збірник законів, т. зв. «Правду Ярослава», що становить найдавнішу частину «Руської правди». За правління Ярослава християнство остаточно утвердилося в Київській державі. У 1039 р. засновано Київську митрополію, яка підпорядковувалась Константинопольському патріарху. У 1051 р. Ярослав Мудрий, щоб звільнитися з-під опіки Візантії у церковних справах, усупереч канонові, собором руських єпископів обрав митрополитом київського церковного діяча і письменника Іларіона. За Ярослава Мудрого у Київській Русі засновано перші монастирі - Св. Юрія, Св. Ірини та Києво-Печерський монастир, які стали великими церковними і культурно-освітніми центрами. Як високоосвічена людина Ярослав дбав про розвиток освіти в державі. За його розпорядженням створено школу і бібліотеку при Софійському соборі; зібрано перекладачів, які переклали давньоруською мовою багато грецьких книг. За його правління Київ, держава зберегла свою могутність і міжнародний авторитет. Помер Ярослав Мудрий у Вишгороді. Похований у Софій­ському соборі в Києві.

Розповідь вчителя

 За вікнами княжого терема бився холодними крилами вітер. Він ніс лютневу холоднечу й тривогу. Ярослав лежав, заглиблений в останні земні думки. Потім звів погляд на вікно, за яким була темрява… Ранок після 20 лютого 1054 р. на Русі вже починався без князя Ярослава.
Помер князь у досить похилому для того часу віці - у 76 років. Літописець свідчить про поховальний обряд так: «Попи за звичаєм піснеспіви співали, і плакали за ним люди. І принесли і поклали його в мармурову раку в церкві Святої Софії». 

Мармуровий саркофаг з рештками князя та його дружини Ірини стоїть і донині в Софійському соборі, а сам храм Святої Софії є вічним пам’ятником великому князю.

 Літописець, вказуючи на значення діяльності князів Володимира та Ярослава, писав: «Як то буває, що один зоре землю, другий засіє, а третій жне та їсть багаті овочі. Так і тут: батько Ярослава зорав та зрушив землю, просвітивши хрестом, Ярослав, Володимирів син, засіяв книжними словами серце вірних, а ми живемо, користуючись з книжної науки». 

Можна запропонувати учням самим зробити висновок, користуючись текстом «Повісті минулих літ».

 ІІІ. Закріплення та повторення вивченого матеріалу

 Бесіда за проблемним запитанням

 Як ви гадаєте, який етап свого розвитку переживала Київська держава за часів князювання Ярослава Мудрого? Доведіть свою думку за допомогою історичних фактів.

 ІV. Підсумковий етап

Учні роблять висновки, вчитель узагальнює та в разі необхідності доповнює їх. Оцінює роботу на уроці, виставляє оцінки.

 V. Домашнє завдання

1.     Опрацювати відповідний матеріал підручника.

        2. Скласти кросворд «Ярослав Мудрий»

3. Закінчити складання таблиці «Діяльність Ярослава Мудрого. 

Отже, систематичне і комплексне використання лабораторно-практичних робіт є дієвим засобом розвитку пізнавальної активності учнів, залучення їх до самостійної роботи, до здобуття учнями справжньої історичної освіти, формування обдарованості учнів.

3.    Дослідницька робота учнів з історії як невід’ємна 

складова  процесу пізнання

Вищою формою самостійної діяльності є дослідницька робота учнів. Формування науково-дослідницьких умінь у школярів – процес складний і довготривалий. Він виникає не на порожньому місці і не розвивається сам по собі. Тому завдання вчителя – поступово та методично обґрунтовано формувати науково-дослідницькі навички, здійснюючи постійний контроль за виконанням учнями науково-дослідницьких робіт; аналізувати та виправляти помилки; визначати найкращі, найбільш ефективні шляхи виконання роботи, навчаючи учнів поєднувати дослідницьку діяльність з науковою. Одним із перших кроків учителя-керівника науково-дослідницької роботи є вивчення науково-пізнавальних інтересів учнів, що впливає як на вибір теми дослідження, так на хід роботи з ним. Визначальним фактором у виборі теми є стійкий пізнавальний інтерес до неї дослідника і його бажання внести щось нове в її розкриття.

Однією з форм навчально-дослідницької діяльності є самостійна робота учнів. Вона ґрунтується на вивченні наукової, навчальної, науково-популярної літератури, мемуаристики, публікацій в газетах, журналах, архівних, музейних матеріалів. Процес дослідження має індивідуальний характер і відбувається за такою схемою: вибір теми, складання плану роботи, визначення кола джерел, ознайомлення з джерелами, вибір та оцінка фактів, оброблення та систематизація зібраного матеріалу, написання роботи, її рецензування та доопрацювання, остаточне редагування та оформлення, захист роботи.

Приклади науково-дослідницьких робіт учнів Високівської ЗОШ І – ІІІ ст.

На Всеукраїнський конкурс,

присвячений 20-й річниці незалежності України

Розвиток української державності. Основні етапи її становлення.

Творчу роботу підготувала Синяєва Анна  (уривок з роботи)

У ХІІ столітті після розпаду Київської Русі з великих князівств, які в цей час існували на території України, виділялося Галицьке-Волинське, створене в 1199 p. Про­існувало воно до 1340 p. Державний лад Галицько-волинської землі, хоча й мав ряд своєрідних рис, обумовлених особливостями її соціально-економічного і політичного розвитку, все ж у головно­му був подібний до державного ладу інших князівств і земель Південно-Західної Русі. Галицько-волинська земля, навіть, перебу­ваючи в залежності від Золотої Орди, значною мірою зберегла риси державного та правового устрою, притаманні Давньоруській держа­ві. Главою тут був великий князь. Йому належала верховна влада. Князь міг приймати законодавчі акти. Великі князі здійснювали поточне управління як у своєму домені, так і в межах усього князівства.

Князі Галицько-волинської землі мали судові повноваження. Вони також очолювали військову організацію князівств. Князю належало право збирання податків, карбування монет і розпоряд­ження скарбницею, визначення розміру і порядку стягнення мит­них поборів. Прерогативою князівської влади було керівництво зовнішньополітичними відносинами з іншими державами.

Великі князі прагнули мати свій вплив і на церковну організа­цію, використовувати її у своїх інтересах. За згодою великого князя призначалися єпископи, тільки після цього вони освячувалися в сан київським митрополитом. Це, безумовно, також возвеличувало владу князя.

Галицько-волинській землі відомо було і спільне правління двох великих князів. Так, у період після 1245 p. формою правління на цій величезній території став своєрідний керівний дуумвірат Данила, безпосередньо "тримавшого" Галичину, а також Дорогочинську, Белзьку та Холмську землі на Волині, та Василька, який мав "під своєю рукою" Володимир з більшою частиною Волині. Наприкінці XIII ст. з'явилась потенційна можливість встановити дуумвірат в особі Лева (Галицького) та Володимира (Волинського), але внаслідок міжусобиць між ними вона не була реалізована. Однак сини князя Юрія Андрій та Лев виступали як співправителі у зовнішньополітичних питаннях. У спільній грамоті 1316 p. вони називають себе "князі всієї Русі, Галичини та Володимири"".

Для підтримки авторитету князів використовувалися ними титули "руських королів", "принцепасів", "князів Руської землі".

печатка. Так, королівським титулом володів Юрій. Про існування такого титулу свідчить зображення Юрія на печатці з короною на голові і скіпетром у руці, супроводжене написом: "Король Русі та князь Володимири'.

Однак зосередити всю державну владу у своїх руках великим князям Галицько-волинської землі так і не вдалося. У цьому їм заважало згуртоване і сильне боярство, особливо галицьке. Князь був змушений допустити його до управління Галицько-волинською зем­лею. Хоча князь в Галицько-волинській землі в окремі періоди вважався "самодержцем", тобто необмеженим правителем, фактично він залежав від боярства, яке всіма силами прагнуло обмежити його владу, використовуючи князя в той же час як знаряддя для охорони власних інтересів. Бояри, які були великими землевласниками, під­тримували князівську владу настільки, наскільки вона була виразни­ком інтересів феодалів у боротьбі з пригнобленим населенням, захи­щала їх земельні володіння. В окремі періоди Галицько-волинської Русі значення князівської влади настільки принижувалося, що князі практично не могли розпочати ні однієї значної політичної акції без відома і підтримки бояр. Сказане дає підставу вважати цілком пере­конливим судження про те, що в Галицько-Волинській Русі існувала така форма правління, як феодальна монархія, з сильними олігар­хічними тенденціями місцевого боярства».

 Робота Найбергер Яни, учениці 9 класу

Тема роботи «Мій рідний край – моя історія жива»

(уривок з роботи)

„Рідний край – це цілющі джерела, до яких пробивається гострий корінець людської свідомості, пробивається до життя, до знань, до світла.

                                                                 Краю мій зелений, вічная дорога,

Та безсмертник в полі, в небесах гроза –

                                                                   Припаду я серцем до твого порога,

                                                                 Як твоя кровинка, як твоя сльоза..

(М. Стельмах)

Дитинство – це земля, з якої виростають дерева людських талантів і характерів. Якими високими й широкими ці дерева не були б, там, у дитинстві, сховане коріння, що живить і тримає їх.

Для кожної людини дорога у великий світ починається від отчого порога, який ми звемо домівкою, рідним краєм, своєю малою батьківщиною. Адже Батьківщина – це не тільки наша країна, а й місце, де ти народився й виріс, де промайнуло твоє дитинство, де ти пізнав перше кохання й перше розчарування.

Моя мала батьківщина – село Високе Михайлівського району розміщене в південно-східній частині Запорізької області.

                                                         Білі будинки Високого нагадують зграю

білих лелек, які присіли перепочити побіля

широкої автостради Харків – Сімферополь

Наталія Могілевська

Село Високе – центр сільської ради, до якої входять села: Суворе, Рівне, Солов’ївка, Трудолюбимівка, Водне, Тракторне. Кількість населення нашого села 1345 чоловік. Високе має вигідне географічне положення, так як повз нього проходить траса Москва -  Харків – Сімферополь.

Довгий час таврійські степи являли собою «дике поле». Відомий російський географ – мандрівник писав про наш край “Розкішні Малоросійські степи являли собою необжиті простори, на яких тільки оазисами попадалось ледве проникле сюди населення”. Це були селяни-втікачі та бідні козацькі поселення. Поштовхом до заселення степів стала війна Росії з Кримом в 1783 році і приєднання Криму до Росії. На вільні землі хлинули поміщики з центральних губерній Росії, біглі селяни, які тікали від поміщиків. Щедро роздавала цариця Катерина ІІ її генералам, які приймали участь у війні: Попову, Конкринову. Одержала землю і козацька верхівка, яка вірно служила цариці. Не забула цариця і своїх сородичів – німців. Перші поселенці прибули в 1803 – 1806 роках. Вони були наділені широкими правами – вільного вибору районів на проживання. Так, заселення території Високівської сільської ради пов’язане з німецькими колоністами, які за указом Катерини ІІ від 22 липня 1763 року запрошувались на поселення до нашого краю. Зацікавлені обіцянками царського уряду отримати земельні наділи на вигідних умовах, грошову допомогу на дорожні витрати, свободу віросповідання, звільнення від військової служби і податків на 30 років, німецькі колоністи в 1811 році заснували село Гохштедт (в перекладі з німецької “Гох” – високе, “штедт” - місто). Поряд з нашим селом були засновані інші села сільської ради: Вассарау (Водне), Нейнассау (Суворе), Лейтенгаузер (Тракторне).”

Політичні погляди Т. Г. Шевченка та його роль в становленні української державності (Всеукраїнський конкурс учнівської творчості в загальноосвітніх закладах  до Шевченківських днів «Об’єднаймося ж, брати мої!» Номінація «Історія України і державотворення»).

                 Роботу підготувала Крашевська Євгенія, учениця 11 класу (уривок)

„Висновки

І зараз у молодої української держави є шанс стати дійсно демократичною, правовою, соціальною, справедливою, але тільки за умови одночасного формування і становлення громадянського суспільства. Тільки громадяни з розвиненим почуттям гідності, самоповаги і поваги до інших, до їхніх прав і свобод, зможуть розбудувати вільну незалежну Українську державу.

В наші часи проголошено свободу слова і думки, гарантовані інші права і свободи людини і громадянина, але, нажаль, дуже часто свої права ми поважаємо більше, ніж обов’язки. Як і в часи Шевченка, є люди, що „за шмат гнилої ковбаси” і матір рідну продадуть, проголосують будь-за кого, скористаються брехнею чи наклепами, щоб прийти до влади.

Наша держава має зараз гідного правителя, який намагається робити все з користю для народу. Але не все залежить від однієї людини, навіть якщо вона займає найголовнішу посаду у державі. Представники різних політичних сил мають об’єднатися, стати вище партійних чвар та розбрату, забути про різницю політичних позицій та відсоток набраних на виборах голосів, і створити програму «національної єдності» заради майбутнього України. Професіоналізм та відповідальність мають стати суттєвими якостями урядовців та державних службовців.

Я вважаю, що у Шевченка заспівали б душа і серце, коли б він побачив нашу сучасну Україну незалежною. Але я все ж таки рада, що Тарас Григорович народився саме в ті часи, коли Україна потребувала допомоги. І цю допомогу великий син українського народу надав, поставив на сторожі трудящої людини своє полум’яне слово, призивав до побудови нового, вільного життя.

Тарас Григорович Шевченко назавжди залишиться в наших серцях великим творцем української державності. Поет пророкував незнищенність духу українців, вічність життя нації: „Наша думка, наша пісня не вмре, не загине…”.

Духовні надбання наших предків будуть передаватися з покоління в покоління, і серед них як неоціненний скарб – твори Кобзаря.

Це про тебе, наш Великий Кобзарю, ми скажемо: „Твоя дума, твоя пісня не вмре, не загине!”

Обласний літературно – дослідницький конкурс «Патріотизм у долі Запоріжжя»  Номінація «Патріотизм Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр.»

Тема роботи „Моя родина в роки Великої Вітчизняної війни”

Роботу підготував Синяєв Іван, учень 8 класу (уривок)

„Війна… вимов це слово і побачиш,

як у наших вкритих сивиною бабусь і дідусів

зразу зникне усмішка з обличчя,

на чоло ляжуть глибокі зморшки

і в очах з’явиться невимовний сум.

Моя прабабуся, Хатницька (Внукова) Галина Василівна, народилася 26 листопада 1926 року. У сім'ї було п'ятеро дітей, найстаршою була Галина, жили непогано, але війна калічила людей не питаючи, чи хочуть вони того. 15 травня 1943р., мою бабусю Галину Василівну, 15 - річну дівчину, забрали на примусові роботи в Німеччину. Мало хто міг протистояти цьому, а якщо і знаходилися такі сміливці, то за це поплатилися своїм життям. На станції Пришиб їх погрузили у вагони для худоби, на кожен вагон було по два охоронці зі зброєю. 25 травня 1943р. вони приїхали до Німеччини. Галину Василівну відправили у село Дребах. Велика Вітчизняна війна прокотилася по рідній землі, не проминула вона жодної домівки, жодної сім’ї. Кожен вважав своїм обов’язком захистити свою родину. Багато спогадів існує про війну, але коли війна торкнулася своїм крилом твоїх рідних та близьких, все сприймається зовсім по-іншому  У дитинстві я любив слухати спогади моєї прабабусі про війну. І війна уявлялася мені зовсім не   страшною і, може, навіть по-своєму романтичною.

Разом із нею на завод забрали 30 дівчат. Вони намагалися триматися разом. Жили у клубі, де їм було відгороджено дошками місце.  «Нам порівняно з іншими пощастило бо ми спали на ліжках, і у нас була пічка хоч і мала, але якось гріла. Працювати ходили на завод, який називався «Дребах», з шести годин ранку до шести годин вечора, кожен день, крім неділі. Але у вихідний, ми робили всю роботу по господарству: прибирали приміщення, мили, прасували.

Годували нас один раз на день давали 400 грамів хліба на тиждень, але ми з'їдали одразу, бо по - перше, дуже хотілося їсти, а по - друге, якщо хоч щось залишиться, то можуть вкрасти. У всіх хто працював на заводі, були спеціальні картки, на котрих ставили печатку кожного дня. Німці були дуже охайними. Вони давали нам одяг, мило, якщо хтось захворів, то приносили ліки. За нами слідкувала жінка – німкеня, котра зачиняла нас на ніч. Але найстрашніше - голод і холод, коли хотілось поїсти, а не було що. Інколи ми ходили в сад і крали яблука. А бувало летять літаки, люди ховаються по підвалам, а ми біжимо в городи картоплю красти. За місяць роботи нам платили по 15 марок, але ми не завжди  бачили ці гроші».

   
 

Перебуваючи в Німеччині, дівчата писали вірші,  які моя прабабуся берегла все своє життя і в пам'ять про ті роки я хочу їх надрукувати. 

1)    Ловите счастья миг златой,

Его тяжка утрата,

Промчится без возврата,

Он с жизнью молодой!

2)    Люби тот край, где ты родился

Люби его, он твой родной

И чтоб с тобою не случилось

Ты не считай, что он – чужой!!!

3)    Ветер листья с деревьев срывает

И уносит Бог знает куда

Так и нас судьба разбросает

Лишь Бог знает кого и куда!

Нажаль, 30 грудня 2007 року, моя прабабуся померла, але пам'ять про неї залишиться назавжди у моєму серці.

Моя прабабуся Петелько (Солдатенко) Зінаїда Григорівна була маленькою, але дуже гарно пам'ятає тяжкі роки війни, вона народилася 17 квітня 1931р. на Полтавщині. В сім'ї було шестеро дітей, вона була найменшою, жили дуже бідно, під час голоду 1932 - 1933рр., вони вижили завдяки корові. У 1939р. бабуся з родиною переїхала на Херсонщину, де вона і пішла до першого класу. Коли розпочалася війна, моїй бабусі було 10 років.

На війну забрали трьох братів і батька. Зі сльозами на очах жінки і діти проводжали на війну своїх рідних. Троє менших залишилися з мамою. Всі люди, які залишилися в селі, а це старі, жінки та діти, почали будувати бомбосховище і через тиждень воно було побудоване. Всі жителі вулиці перебували тут під час бомбардування. Одного разу, коли закінчилося бомбардування, прабабуся зі своєю старшою сестрою Вірою пішли у будинок, і в цей час німці знову почали бомбити село. Прабабуся з сестрою сховалися під піч. Вони почули сильний вибух у дворі, а коли авіа наліт закінчився, побачили у дворі біля криниці велику яму. Там вибухнула авіабомба. Сім’я дуже бідувала. Одягу не було, щоб піти до школи, молодші чекали поки прийдуть старші зі школи, одягали той самий одяг, і йшли в другу зміну у тому самому одязі і взутті. У 1942р. у село прийшли німці, і почали забирати молодь до Німеччини. Бабусину старшу сестру Віру, також хотіли забрати до Німеччини, але родина переховувала її і так вона залишилася з родиною. Кожен день на подвір’я приходили німці. Вони забирали продукти, молоко, яйця, худобу, інколи брали птицю. Прабабуся Мотря (прабабусина мати) тримала корову, яка

                                                                 . була годувальницею для всієї сім’ї. Серед німців були і добрі люди: вгощали шоколадками, давали консерви та цукерки. Моя бабуся досі пам’ятає смак тих цукерок – вони були круглими з різнокольоровими смужками. Але більшість з німців були жорстокими знищували партизанів і тих, хто їм допомагав. Важко було сім’ї без чоловічої допомоги. Старший брат бабусі Володимир, якому тоді було 12 років, возив кіньми з поля колоски, які збирали на бричку люди. Жили погано, доки в 44-му році не прийшли радянські війська. Коли вони проходили через бабусине село, люди виносили їм їжу і воду, зустрічали їх з квітами.

Зараз моїй бабусі 84 роки, у неї велика родина: дочка, зять, онуки та правнуки. Ми дуже любимо свою бабусю, завжди навідуємо її, допомагаємо по-господарству.

Вітчизняна війна – одна з особливо складних, неоднозначних і суперечливих сторінок в історії України. На перебігу подій, зокрема першого періоду, негативно позначилися стратегічні прорахунки сталінського політичного керівництва та командування. Але, попри все, громадяни України, як і всіх республік СРСР, піднялися на боротьбу з фашистами. У цій народній війні мільйони українців, як і всі народи Радянського Союзу, захищали не соціалізм сталінського зразка, а, перш за все, власне життя, життя своєї родини, домівку, культуру, одним словом – Батьківщину.

Велика Вітчизняна Війна стала найбільшою трагедією для всього народу. Вона прийшла без запрошення до кожної сім’ї, до кожного серця, залишивши там незгладимий слід.

Все далі і далі відходять грізні роки війни, але ніколи не згасне пам'ять про ті роки, поки живуть на нашій землі свідки тих страшних подій.

На щастя:  Ми – не діти війни,

                          Ми дітьми її тьми не були,

                          Ми у мирі, у щасті, у тиші зросли,

                          Але пам'ять про те, що творила війна,

                          В нашім серці щомить ожива.”

Написання науково – дослідницьких робіт – це дуже складна і кропітка праця, яка потребує особливого ставлення до неї як з боку вчителя, так і учня. Така робота під силу лише учням з особливими можливостями, тобто, обдарованим. Всі науково-дослідницькі роботи, написані моїми учнями, неодноразово займали призові місця як в районі, так і в області. Так, протягом 2011 – 2013 рр., учні Синяєва А., Крашевська Є., Синяєв І., Найбергер Я., Бабушкіна А., Івасюк А., Мелещук Д. та інші зайняли  І, ІІ та ІІІ місця в районі за виконані роботи. Роботи Бабушкіної А. «Дерево мого родоводу», Мелещук Д. та Івасюк А. «Моє рідне село – Високе» зайняли призові місця в області. Тому я і надалі проводитиму таку роботу, тому що це один із основних шляхів до формування творчих здібностей та обдарованості учнів.

Одним із кроків залучення школярів до науково-дослідницької діяльності краєзнавчого спрямування можна вважати уроки з історії рідного краю. Найкраще цю роботу проводити зі старшокласниками, оскільки вони володіють навичками пошукової роботи, роботи з джерелами, умінням написання рефератів, виступів.

Наприклад, під час вивчення тем «Голодомор 1932 – 1933 рр. в Україні», «Наш край у роки Великої Вітчизняної війни» (10 – 11 класи. Історія України), можна провести уроки – конференції за повідомленнями учнів, тому я заздалегідь пропоную учням теми для досліджень, вони опрацьовують відповідну літературу, збирають свідчення в очевидців, оформляють відповідним чином роботу, за бажанням можуть підготувати електронну презентацію і виступають на уроці. Цей різновид самостійної роботи учнів особливо цінний, оскільки несе в собі, крім освітнього, потужний виховний момент.

4.    Робота з обдарованими дітьми з історії 

в позакласній роботі.

Науково-дослідницька діяльність у школі тісно переплітається з позакласною роботою з історії. Позакласна робота є невід’ємною частиною процесу навчання історії і впливає на свідомість і поведінку дітей, поглиблює й розширює їхні знання та навички, інтелектуальні здібності, соціальні потреби, поєднуючи в собі різнобічну діяльність учителя і учнів. Зміст її підпорядкований меті: дати можливість кожному вихованцеві спробувати свої сили й здібності, знайти справу за покликанням, вибирати вид діяльності, який найкраще відповідає особистим інтересам та нахилам дитини й сприяє її самореалізації.   Протягом навчального року в школі проводяться предметні тижні. Особливо цікаво і жваво проходять тижні історії. Разом з учнями проводжу конференції, уроки-реквієми, заочні подорожі, усні журнали. Під час проведення заходів активно залучаюся до роботи учні як середніх так і старших класів. Вони готують виступи – повідомлення, ребуси, кросворди, складають вірші, малюють малюнки.

 З учнями 7 класу я проводила усний журнал „Стежками козацької слави” з використанням ІКТ.

Мета: задоволення пізнавальних потреб учнів; ознайомити учнів із виникненням на українських землях козацтва й Запорізької Січі, з тим, як козаки – запорожці захищали українські землі від турецько – татарських набігів; сформувати уявлення учнів про запорозьких козаків як хоробрих воїнів – землеробів, розкрити роль видатних діячів в історії рідного краю; виховувати повагу до українських козаків – захисників рідної землі, почуття патріотизму й готовності захищати свою Батьківщину.

Обладнання: карта Запорізької області, виставка художньої літератури, малюнки учнів, плакати, портрети гетьманів козацької доби (Б.Хмельницького,  Конашевича – Сагайдачного, І.Мазепи, Д.Вишневецького), фотографії, мультимедійний екран, дослідницькі проекти учнів, українські народні пісні про козаків та Україну.

Кожен з учнів отримав завдання – тему проекту, з якими ми  познайомили учнів інших класів. Наш усний журнал складався з семи сторінок, кожна з яких супроводжувалась показом слайдів мультимедійної презентації.

Хід заходу:

1-а сторінка. Українське козацтво та Запорізька Січ

2-а сторінка. Історичні постаті

3-я сторінка. Географія та історія козацтва

4-а сторінка. Козаки, їхнє життя, побут та звичаї

5-а сторінка. Музика і козацтво

6-а сторінка. Літературна

7-а сторінка. Відродження козацтва.

Також учні нашої школи приймають активну участь у створенні «Книги пам’яті»: збирають інформацію про ветеранів Великої Вітчизняної війни, що жили та живуть на території Високівської сільської ради. Ця робота дисциплінує учнів та виховує почуття гордості за людей рідного краю.

Приклади робіт учнів: 

Рицький Володимир Федорович

Народився 1 червня 1926р. у с.Маковка, Приазовського району Запорізької області. Українець.

Призваний до лав ЧА з перших днів війни. Брав участь у бойових діях за визволення України. У 1943р. дійшов до Чехословаччини.

Був нагороджений медалями  «За взяття Праги», «За перемогу над Німеччиною».

Після демобілізації працював у колгоспі «Мир» на посаді начальника комунального господарства. У мирний час був удостоєний звання «Ветеран праці».

Помер у жовтні 1988р. Похований у с.Рівне  Михайлівського району.

Грешта Володимир Іванович

  Народився  в с. Рогошне Томашевського району Любленської області.  Польща.

  Свій бойовий шлях почав у Польщі, з перших днів війни. Разом з радянськими військами дійшов до Німеччини.  Брав участь у боях за визволення Чехословаччини, де і зустрів перемогу.

   Нагороджений орденом Вітчизняної війни, медалями «За визволення Праги», «За перемогу над Німеччиною», «За бойові заслуги».

  Після демобілізації працював в МТС с.Тракторне, механізатором. За сумлінну працю був нагороджений орденом «За трудові заслуги».

   Помер у 1966р. Похований у с.Тракторне Михайлівського району.

             Сухоруков Володимир Андрійович

  Народився 30.11.1922р. в с.Рівне Михайлівського району Запорізької області. Українець.

    На фронт призваний у 18 років. Воював у Криму, де був поранений та взятий у полон.

    Мав багато бойових нагород, серед них орден Червоної Зірки.

    Повернувся з війни у 1945 році в рідне село. Працював обліковцем, шофером, бригадиром у с.Високе.

   Помер 30.01.1996р. Похований у с.Рівне Михайлівського району. 

Тягній Павло Єфимович

    Народився у 1922р. у с.Мельне Конотопського району Сумської області. Українець.

    До лав ЧА призваний в 1941р. воював на Східному фронті (Білорусь) на бронепоїзді, зенітником.

    Нагороджений медаллю «За бойові заслуги».

    Демобілізувався у 1947р. Жив у с.Рівне, де працював столяром.

    Помер у 1992р. Похований у с.Рівне Михайлівського району.

Пиріг Федір Федорович

    Народився 06.03.1914 р. у м.Нижні Сірогози Херсонської області. Українець.

    До лав діючої армії був призваний у 1941 р. Воював в 33 Гвардійській девізії у Скадовську та на  Сапун-горі. Перемогу зустрів у Східній Пруссії.

   Нагороджений орденами Вітчизняної війни ІІ ст., Червоної Зірки, медалями «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною» та іншими бойовими нагородами.

   Після демобілізації жив і працював у с.Тракторне, трактористом в МТС.

   Помер у лютому 1986 р. Похований у с.Тракторне Михайлівського району.

Таким чином, беручи участь у науково-дослідницькій роботі, школярі переконуються у необхідності творчого підходу до власної діяльності, вибору свого майбутнього, поступово усвідомлюючи правильність твердження про те, що, аби чогось у житті досягти, треба постійно і сумлінно працювати. Шукаючи самостійний шлях і спосіб розв’язання проблем, учні набувають дослідницьких пошукових навичок, які їм неодмінно знадобляться у майбутній професійній діяльності.

Висновки

Отже, самостійна робота учнів з історії на уроках та в позаурочний час, дає позитивні результати формуючи в них потребу у самоосвітній діяльності, прагнення заглибитися в суть ще не розв’язаних проблем. Під час такої праці найбільш повно виявляються індивідуальні здібності школярів, їх інтереси, нахили, які сприяють розвитку уміння аналізувати явища, вчать самостійно мислити, що призводить до творчого самовдосконалення і вироблення власної думки, особистих поглядів, уявлень, позиції. Самостійна діяльність дозволяє учням вийти на новий рівень взаємовідносин зі своїми однолітками і педагогами, він стає партнером дорослого, розв’язуючи ту чи іншу проблему. Це дає учневі нові відчуття, передбачає можливість саморефлексії і вироблення певного ставлення до навколишнього світу, об’єктивного визнання свого місця у цьому світі. У школі такі діти вирізняються упевненістю у собі, своїх знаннях, уміннях, цілеспрямованістю, зосередженою роботою на уроках. Вони беруть активну участь в олімпіадах, конкурсах, змаганнях.

Від учителя самостійна робота учнів на уроках та в позакласній роботі вимагає досконалого володіння прийомами та методами ведення уроку, знання вікових і психологічних особливостей учнів, бажання працювати творчо, використовуючи нетрадиційні уроки та інтерактивні методи. Учитель повинен прагнути інтелектуального самовдосконалення, охоче працювати над поповненням власних знань. «Освічена людина тим і відрізняється від неосвіченої, що продовжує вважати свою освіту незакінченою» (К.Симонов) [9].

Література

1.      Обдарована дитина на уроці історії/ І.О. Войтович // Історія та правознавство. - 2006. – № 6. - С. 6-7.

2.     Желіба О. Використання таблиць на уроках історії в 10-11 класах // Історія в школах України. – 2001. - №4. – С. 33-34; №5. - С. 28-32.

3.     Баханов К.О. Методичний посібник з історії України. 7 клас. Традиції та інновації у навчанні історії в школі. – К.: Генеза, 2001. – 296 с.: іл.

4.     Баханов К.О. Лабораторно-практичні роботи з історії України (методичний посібник для вчителів) – К.: Генеза, 1996 . – 208 с.

5.     Баханов К.О. Дослідницька робота учнів на уроках історії. – Х.: ВГ «Основа», 2004.

6.     Тиждень історії та правознавства в школі/ Упоряд. Н.І.Харківська. – Х.: ВГ «Основа», 2004.

7.     Трубачова С. Роль методів самостійного набуття знань в організації пізнавальної діяльності учнів // Рідна школа. – 2002. - № 1.

8.     Овчаренко К. Організація роботи з обдарованими дітьми // Психолог «Шкільний світ», - 2004. - № 37. - С.12 – 17.

9.     http://www.aphorism-list.com