Поняття «цивілізація». Теорії та ознаки «європейської цивілізації».

1.     Поняття «цивілізація». Теорії та ознаки «європейської цивілізації».

Цивіліза́ція — людська спільнота, яка впродовж певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації,  економіці та культурі  (науці, технологіях, мистецтві  тощо), спільні духовні цінності та ідеали, ментальність (світогляд).

Цивілізація (від лат. civilis - громадянський, суспільний, державний) досить поширений термін, що часто використовується в побуті й науці. Зокрема в побуті він виступає синонімом культури (цивілізована особа - це особа культурна, освічена, ввічлива, вихована). Навпаки, в науці немає єдиної думки щодо визначення цього поняття.
               Поняття "цивілізація" було відоме за античних часів як протиставлення античного суспільства варварському оточенню.

У добу Просвітництва (XVIII ст.) поняття "цивілізація", як правило, використовували для характеристики суспільства, заснованого на розумі, справедливості, освіті. За твердженням французького історика Л. Февра, в науковий обіг термін "цивілізація" вперше ввів барон П.-А. Гольбах (1766). Відтоді він набув поширення і визнання.

У першій третині ХІХ ст. американський соціолог Л.Морган позначив терміном "цивілізація" певну велику епоху історичного та соціокультурного розвитку людства, яка йшла за епохами дикунства та варварства. За Л.Морганом, для дикунства були характерні стадне життя, збиральництво, використання для житла природних схованок (печер, гротів та ін.), оперування примітивними кам’яними знаряддями праці. Варварство вже характеризувалося: родовою організацією життя, використанням вогню, прирученням тварин, елементарним землеробством, побудовою житла та виготовленням глиняного посуду. За цією епохою розпочалася епоха цивілізації – епоха міст, виникнення сім'ї, виготовлення та використання металів, поява держави та відкриття і використання письма.

  

 Ознаки цивілізації за  (за Л. Морганом):

v Виникнення та розвиток міст

v Оброблення та використання металів

v Виникнення письма

v Поява держави та публічних органів влади.

Наведені характеристики цивілізації свідчать, що поява цивілізації суттєво стабілізувала суспільне життя та хід історії, створила умови для нагромадження історичного досвіду.

В концепції А. Данилевського, російського вченого – соціолога, термін «цивілізація» позначався так само, як і у вихідному значенні латинського терміну «сivilis», що  перекладається як «громадський», «міський».

 О.Шпенглер розглядав цивілізацію як стадію занепаду певної культури, оскільки для цивілізації гонитва за нескінченним нарощуванням матеріальних ресурсів суспільного життя стає провідним чинником її дії. Головними ознаками цивілізації О.Шпенглер визначав:

v високий рівень розвитку техніки та науки;

v скупчення людей у гігантських містах;

v деградація мистецтва та культури;

v перетворення народів із виразно окреслених етнічних спільнот у безлику „сіру” масу людей;

v падіння зацікавленості духовними цінностями;

v моральний занепад суспільства;

v нівеляція індивідуальних людських особливостей.

Російський філософ М.О. Бердяєв зазначав, що цивілізацією рухає саме користь, матеріальні зацікавлення.

Основними ознаками за якими розпізнають цивілізації є: суспільний розподіл праці, наявність міст, торгівлі, обміну, писемності, філософії, науки, держави, соціальної нерівності і т.д. І якби не відрізнялися Перське царство і давня Греція, Київська Русь та імперія інків, середньовічна Європа й цивілізація Межиріччя, все ж між ними є дещо спільне. Усі ці цивілізації умовно можна назвати аграрно-ремісницькими. Інших до кінця XVII ст. на планеті не існувало.

У ХІХ ст. більшість країн Європи та Америки, обрали індустріальний шлях розвитку. Зростання міст, будівництво фабрик, заводів, шахт, залізниць, розвиток транспорту, зв’язку, військової техніки і т.д. змінили життя не лише країн, але й усього світу. Аграрно-ремісницькі цивілізації насильно втягувалися в орбіту євро-американської, яка надалі перетворилася на світову.

А нині існують цивілізації, які ми називаємо постіндустріальними. Ще зовсім недавно ми не вірили в те, що експрес, який рухаючись зі швидкістю 350 км/год. у відповідності з програмою повільно стишує хід на крутизні, поворотах, без участі машиніста спиняється на пероні. Пасажир, перебуваючи в потязі, може зателефонувати до міста, розташованого уздовж траси. До його послуг, навіть, робот – художник, який через три хвилини вручить замовнику портрет «із натури» і при цьому поцікавиться «чи схожий?» Для нас це здається фантастикою, але таке «диво» існує – японський експрес «Хітарі», який з’єднує на 900- кілометровому відтинку міста півночі і півдня країни. У США є «розумні» будинки, начинені електронними та лазерними приладами, які не пропустять чужинця, у визначену годину розбудять господаря, нагадають про те, що необхідно зробити, виконають більшість домашніх справ. Американський бізнесмен, не виходячи з власного будинку, протягом кількох хвилин може виконати фінансові операції в Європі. Протягом доби сучасний повітряний лайнер доставить пасажирів у віддалену точку планети. Моделі пишних паризьких салонів мод уже через кілька днів втілюються у товари і їх охоче розкуповують у багатьох країнах світу.

Певна річ, так було не завжди. У XVIIІ ст. про події, що відбувалися у Санкт-Петербурзі, у Східному Сибіру, дізнавалися лише через кілька місяців. Вже починаючи з другої половини ХІХ ст., десятки тисяч кілометрів дротів телефонного кабелю надійно з’єднали країни і континенти. Однак, ще в кінці ХХ – на початку ХХІ ст., в Латинській Америці та Африці існують окремі невеликі племена, котрі навіть не підозрюють, що протягом кількох десятиліть по їхній землі владно крокувала нога в чоботі британської чи французької колоніальної армій. Однак, такі племена – лише острівці первісності у світі сучасної цивілізації. Ми відчуваємо зв'язок зі світом не лише завдяки засобам інформації та зв’язку. Падіння курсів валют, підвищення цін на нафту, збройні конфлікти, зміна кабінету міністрів, підвищення цін на нафту, збройні конфлікти, зміна кабінету міністрів, винайдення нових технологій в окремих країнах неодмінно позначаються на житті регіону, а то й планети в цілому. Світові війни, екологічні криза та катастрофи, епідемії, стихійні лиха взагалі не знають національних кордонів. Виживання людства є сьогодні проблемою із проблем, яка може бути розв’язана лише спільними зусиллями всіх людей планети.

Тому, можна сказати, що сучасна цивілізація – це насамперед єдина світова цивілізація. Ми сьогодні живемо у взаємопов’язаному світі, відчуваємо нашу планетарну єдність і несемо відповідальність за долю людства.

Основним питанням, яке я хочу для себе розкрити, є як же виникла сучасна цивілізація?

Вона існує близько століття. Але процес становлення єдиної світової цивілізації з осередків різних цивілізацій був досить тривалим. Його початком умовно вважають географічні відкриття європейців, що почалися наприкінці ХV ст.

Сьогодні навіть важко уявити собі, що в ХVІ ст. мешканці Старого Світу не лише не мали поняття про те, що відбувалося в ацтеків чи інків, а й навіть не підозрювали про саме існування Нового Світу!

Географічні відкриття європейців зробили світ тіснішим. Вони започаткували інтенсивні контакти між різними цивілізаціями, культурами, расами, народами. І хоча вони перетворилися на трагедію для багатьох неєвропейських народів, саме ця взаємодія призвела до виникнення сучасної світової цивілізації. Можна позитивно чи негативно оцінювати внесок євроамериканської цивілізації у становленні світової цивілізації. Але слід визнати, що остання багато в чому творилася на основі євроамериканських  уявлень про світ і життя людини в ньому.

Неодноразово, замислювалась над питанням, чому саме Європа, яка до ХV ст. в культурному відношенні мало чим відрізнялася від південних і східних сусідів, у  ХVІ - ХІХ ст.ст. не лише здійснила грандіозний стрибок у своєму розвитку, а й захопила інші цивілізації в орбіту свого впливу? Щоб дати відповідь на це питання, треба поглянути на світ очима європейця.

Європеєць подумки виділяє з навколишнього світу людину, тобто себе самого. Тому європеєць дивиться на світ ніби збоку, уважно вивчаючи його. Ще від часів Античності його цікавило, як влаштований світ, або Космос, яка його першооснова (земля, вода, вогонь тощо). Погляди середньовічного європейця були спрямовані до Бога. Однак у поле зору людини потрапляли і створений Богом світ, і душа, яку Бог, за християнським вченням, вдихнув ув людину.

Як тільки погляди людей спустилися з небес на землю, в центрі уваги відразу ж опинилася людина, як «вінець творіння» Божого, як найвища цінність на землі. В гуманізмі Відродження перепліталися два підходи до людини. З одного боку, за нею визнавалося право на земне щастя і радість, всебічний розвиток її талантів. З іншого боку, людина розглядалась як володар природи, її підкорювач. Таке ставлення до людини і її місця в світі називається антропоцентризмом (від грецьк. «антропос» - людина). Творче і владне, духовне і природно – невгамовне в людині тісно пов’язані між собою, вони легко переходять одне в одного.

Від часів епохи Відродження і до кінця ХХ ст. антропоцентризм був важливою рисою світогляду європейців. Щоб поставити природу собі на службу, людині знадобилися технічні пристрої і наукові поняття. Жага освоєння і підкорення світу, використання технічних і наукових досягнень врешті-решт дали змогу європейцям не лише дослідити планету і проникнути в глибинні таємниці природи. Європейці зуміли підкорити собі численні народи, захопити ізольовані колись цивілізації в орбіту свого розвитку.

Але «обожнювання» людини, озброєння її найсучаснішими технічними засобами у ХХ столітті окошилося на самій людині.

Яким же постає перед нами європеєць Нового часу?

Як уже написано вище, витоки сучасної світової цивілізації беруть початок в епохах Відродження, Географічних відкриттів і Реформації. Але здавалося б, що може бути спільне між людьми кінця ХVст. і наприклад, початку ХХ ст.? Звичайно ж відмінності між ними є, однак вони значно менші, ніж між європейцем початку ХХ ст. і європейцем епохи Середньовіччя. Епоху, яка тривала в Європі з кінця  ХVст. до середини ХХ ст. називається Новим часом. Я хотіла б схарактеризувати європейця Нового часу, які основні особливості він мав.

1)           Європейці Нового часу вже не поділяли так чітко, як раніше, своє життя на земне і потойбічне. Погляд людини був уже міцно прикутий до її земного існування, до власного життя з його радощами й прикрощами, успіхами, стражданнями, втіхами. Як поліпшити життя, зміцнити здоров’я, виховати дітей, створити добробут членам сім’ї, здобути освіту – ці та багато інших проблем помітно впливали на характер повсякденних турбот європейців.

2)           У свідомості більшості європейців Нового часу поступово утверджувались ідеї цінності самої особистості людини, її права на життя, на релігійні, особисті, політичні, економічні та інші свободи.

3)           На відміну від людини Середньовіччя, європеєць Нового часу по-іншому ставиться до праці, багатства, бідності, власності. Праця розглядалась як джерело засобів існування й процвітання. Особливо цінувалася праця підприємця, а саме багатство, як правило, вважалося благом. Хоча бідність і була вадою, але в багатьох народів, особливо, протестантських, вона нерідко виступала синонімом ледарства, непристосованості до життя, безгосподарності, не мудрості, пияцтва, відсутності таланту. У свідомості людей економічні інтереси затуляли всі інші, а сама економіка дедалі частіше справляла більш сильний вплив на життя, суспільство, ніж інші сфери.

4)           У Новий час поступово склалося переконання в тому, що не громадяни існують для держави, а держава – для громадян. Влада покликана захищати права і свободи громадян, допомагати вирішувати спірні питання у суспільстві.

5)           Європейці Нового часу вважали Європу центром світової цивілізації. Вони не сумнівалися в тому, що європейські народи повинні розпоряджатися долями всіх інших так званих «відсталих» народів, а на самих європейців нібито покладено місію нести цивілізованість усім не європейцям. Такі погляди називають європоцентристськими.

Європейцеві Нового часу історія уявлялася як нестримний прогрес, розвиток від чогось нижчого до вищого, досконалішого. При цьому всі народи поділялися на «розвинуті» і «відсталі», «цивілізовані» і «нецивілізовані». До перших європейці, природно, зараховували себе.

Сучасна Європа є найменшою за площею - 10,5 млн. км², тобто лише 7 % земної поверхні, серед шести континентів, чисельність населення цієї частини світу, на початку XXI ст., складала 727 млн, або 14 % усього людства, проте вона має найбільшу густоту населення.

Отже, протягом становлення європейської цивілізації, країни Європи переживали як кризові явища, так і економічні піднесення. Європейська цивілізація була і є домінуючою в світі, так як у Європі розміщені досить великі економічно розвинуті країни – Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія та інші. Вони підтримують зв’язки як з азіатськими країнами, так і з США, Канадою та ін. Країни Європи є членами таких міжнародних організацій як Рада Європи, Європейський Союз, Рада міністрів ЄС, Європарламент, Європейський суд. Ці європейські організації сприяли створенню спільного ринку без митних кордонів, виробленню регіональної політики, а також переходу до єдиної валюти - євро (з 1999 р.). У межах Шенгенської зони забезпечені вільне пересування людей через національні кордони, координація боротьби з організованою злочинністю (Європол).  До ЄС спочатку входило 6 країн-учасниць, але склад організації постійно зростав, і зараз нараховує 27 членів. Європейські держави, заради добробуту своїх громадян, збереження миру і свободи, намагаються досягти економічної і політичної інтеграції мирним шляхом, а не за допомогою зброї. Європейці вже не розглядають інші народи, як елемент для зазіхання. Назавжди зникли європейські колонії в Африці, Латинській Америці, Азії. Але Європа і зараз залишається серцевиною усієї західної цивілізації, так склалося історично і так буде завжди.

           

Література

1.     Павленко Ю. Історія світової цивілізації., - К., 2000.

2.     http://uk.wikipedia.org/

3.     Петрушенко В.Л. Філософія., - Київ «Каравела», Львів «Новий світ - 2000», 2001.

4.     Орлова Т.В. Всесвітня історія. Історія цивілізацій (навчальний посібник), 2012   (pidruchniki.ws/1584072048596/istoriya/vsesvitnya_istoriya_istoriya_tsivilizatsiy__orlova_tv)